Її ім'я складалось з 4 букв. Вона дуже любила казкові історії. Вірила в дива. На Новий рік вона завжди чекала діда Мороза, який принесе їй черговий подарунок.

Вона дуже часто посміхалась. В неї тоді з'являлись смішні ямочки на щоках. Приводом було будь що. Погода, посмішка дитини, улюблена пісня по радіо.

Вона не дуже любила гаджети і не ладнала з сучасною технікою. Але щось в неї все-таки виходило.

В душі вона залишалась дитиною. На полицях замість глянцевих журналів були дитячі книжки. Вона їх перечитувала. Намагалась знайти відповідь на свої питання.

Вона вірила у Бога. Але не в те, що Ісус її врятує. Ні. Вона вірила, що десь там є сивий дідусь і він знає, що робить. На жаль, бувають такі ситуації, коли навіть цей сивий безнадійно хитає головою.

Це відбулося давно. Але рана не загоїлась і досі. Дівчина з імен з 4 буков не могла стати тим ким хотіла. Вона не могла завагітніти. Не могла дати життя новій людині. Саме в той день її чоловік перестав з нею розмовляти. А коли говорив з нею, то не хотілось слухати. Він звинувачував її в тому, що вона недожінка і взагалі їй треба у монастир. Начебто, він заслуговує кращого.

Наступного вечора, вона дочекалась, поки він засне і зібрала речі. А згодом подала на розлучення. Не обійшлось без скандалів. Але вже наприкінці, вона навіть могла посміхатись.

Йшов час. Вона працювала вчителькою англійської мови. Їй подобалось дарувати щастя своїм учням. Вона сприймала їх як власних дітей, яких ніколи не мала. Тому любила їх щиро і ніжно.

Але ж ця дівчина не знала, що так само ніжно і щиро її любить дехто інший. Його ім'я складалось з семи букв. Як нотний стан. Він завжди ходив у костюмі. Він крокував повільно. Посміхався дуже рідко. Читав тільки газети. Любив проводити час зі своїми гаджетами. Його власна донька називала "містер Гаджет".

Ніщо до цього не викликало в нього такий трепет. Раніше метелики у животі у нього були від нового планшету "Lenovо Yoga Tablet". Тільки тепер він нерівно дихав не через чергову цяцьку. А через неї...

Батьківські збори стали для нього особливим ритуалом. Він мрійливо дивився у її сторону. Поки вона щось писала. Потім могла трохи розповісти про учнів. Особливо часто вона хвалила дочку "гаджета" Єву. Наголошувала, що вона найкраща учениця. І від цього він просто млів.

Скільки разів він хотів підійти до неї і заговорити. Не про дочку. Про будь-що. Але боявся. Боявся, як вогню. В нього була також рана. Вона загоїлась. Але страх бути покинутим залишився.

Лише випадковість змогла дозволити їм заговорити. У супермаркеті Єва побачила свою вчительку і побігла до неї. Обняла міцно, наче маму. В цей час батько холодно подивився на дівчину. Та зніяковіла.

- Я...також рада вас бачити.

- Ми поспішаємо...

Дівчина так і залишалась стояти. Дивилась, як батько за руку веде свою дочку. Від неї.

Багато було розмов у вчительській кімнаті з приводу цієї дівчинки. Начебто вона напівсирота. Всі її жаліли.

- Така дівчинка хороша. Прям янголятко, а мами немає. Покинула. Як та зозуля - сказала вчителька біології і поставила чашку чаю біля вчителькі по фізиці. Вона в свою чергу зауважила:

- Так, вона взагалі так старається, наче хоче комусь сподобатись.

- Ясно кому. Батьку своєму навіженому. Він же після розлучення білого світу не бачить. Тільки в роботі і живе. Їй няньки заміняють маму.

- Маму ж ніхто не замінить - в серці Ніни (нашої дівчини) защеміло.

- Це є так. Але ж з його характером він собі жінку не знайде. Та й зараз такі жінки пішли - це був хімік. Він якраз перебирав класні журнали. - Де журнал 9-Б?

- Отам! - фізичка гаркнула - Жінки йому не такі. Просто ніколи йому шукати і все тут.

- Бути самотнім в наш час важко. Правда ж, Ніно? - запитала біологічка, не думаючи про почуття того, кому було адресоване запитання.

- А я не самотня. В мене є...- вона почала було виправдовуватись. Але ж Пуговкіна , її улюбленого ведмедя Тедді, не можна було розцінювати як другу половинку.

- Сходи на побачення. А то взагалі ти втомлена останнім часом. Та і виглядаєш - біологічка відчула на собі злий погляд фізички.

В цей момент зайшов кур'єр. В руках тримав великий букет ромашок. Всі ахнули. Молодий хлопець тихо запитав:

- А хто з вас пані Ніна?

- Я - тихенько відповіла вона.

- Це вам - він вручив цей букет. Вона навіть не встигла запитати від кого. Збоку була листівка. Маленькими каліграфічними літерами було написано: "Ви - причина моєї посмішки. Ваш А."

- От вам і кримнаш! - сказав хімік і вибіг.

- А хто це?

- Не знаю.

В неї був ще один урок. Англійська мова у класі Єви. Цю дівчинку вона любила. Тому що вона втілювала в собі те, що вона б хотіла бачити у своїй дочці.

Ніна зайшла як завжди в клас. Діти не могли вгамуватись. Лише згодом стихли. Молода жінка розклала свої нотатки.

- Ніно Євгенієвно, я хочу написати на дошці дату.

Ніна подивилась на Єву.

- Тобто?

- Можна? - її очі нагадували маленькі зірочки на небі.

- З...вичайно - і молода жінка дістала журнал. Поки маленька дівчинка писала дату на дошці, вчителька відмічала присутніх. Цю процедуру перервав сміх дітей. Раптовий і неочікуваний. - Що трап...- вона глянула на дошку. Нерівним почерком було написано замість дати: "My farther loves you". Молода жінка раптова встала і почала витирати. Їй стало якось ніяково. Клас не вщухав. Нарешті вона повернулась і накричала на них. Цього вона зазвичай не робила. Тому всі стихли. Урок пройшов спокійно. А от у серці молодої вчительки були не спокійніше, ніж під час урагану "Катріна".

До своєї маленької квартири Ніна доїхала на своєму улюбленому трамваї. На вулиці було трохи прохоодно. Вона куталась у теплий шарф-хамут. Добігла до під'їзду. Почала шукати свої ключі. У руках незручно так вмостився букет. Такий незвичний їй подарунок. Колишній чоловік ніколи не дарував їй квітів.

Молода жінка зайшла у квартиру. Зняла верхній одяг, повісила на гачок у коридорі. Зняла грубі черевики. Вдягнула простенькі капці. Пішла на кухню робити вечерю. З книжкової полиці на неї дивився Пуговкін. В його очах був вже не сум і не відчай. Маленькі оченятка гудзики відображали тиху радість.

Зробивши вечерю, Ніна поставила перед собою тарілку. Включила маленький телевізор. Показували новини.

Крізь голос диктатора вона почула як дзвонить телефон. Дівчина повільно підійшла подивитись хто це може бути. На екрані висвітився невідомий їй номер. Вона підняла слухавку. Знайомий голос незнайомими досі інтонаціями запитав:

- Доб...рий вечір! Ви отримали квіти? Вам вони сподобались?

- З...вичайно. Дякую вам дуже. Мені надзвичайно приємно - молода жінка сповзла по стіні до підлоги.

- Я би...хотів запитати у вас дещо. Ви б погодились піти зі мною у театр?

- Так. Я тільки за... - Ніна почервоніла. Це щось взагалі дивне відбувається. Але цей чоловік їй подобався. Тільки от вона до цього дня не хотіла цього показувати.

- В мене просто один квиток пропадає на виставу.

- Так. Я розумію. А що за вистава?

- Недоросль...

- Це добре. Скільки я вам маю потім віддати за квиток?

- Just one kiss

- Why only one?

Він навіть не знайшов що на це відповісти.

Наступного дня вони пішли у театр. Гуляли, тримаючись за руки. Як підлітки. Саме такі особливі моменти, які вони проживали тоді, забувались усі біди та нещастя.

А на наступний Новий рік збулась мрія Єви. У неї нарешті була дружня та повна родина.