Одного разу...

Одного разу МИ зустрілись. Зустрілись через якийсь час в якомусь магазині в черзі. Ти привітався перший і почав розмову. Запитав як справи. Я почала розповідати про свої подорожі. Не численні, але такі незабутні. Розповідала, як я бачила на свої очі Памуккале і що мені так шкода, що з кожним роком цей бавовняний замок виглядає все гірше і гірше. Але попри це місце дуже гарне. Потім я розповідала, як каталась на повітряній кулі в Кападокії.

-          Не страшно було?

-          Так, страшно. Але воно того було варте.

Ти кивнув на це. Я продовжила розповідати. Тепер вже про те, як мала щастя кататись по канатній дорозі в Барселоні та як мене вразило це місце. Не закінчила оповідь. Дійшла черга. Ти тихо сказав: «Давай, сядемо там у кафе. Поговоримо. Стільки ж не бачились.»

В кафе ледве знайшли місце. Я замовила каву. Ти замовив чай без всяких витребеньок. Твої смаки не змінились. На стіл ти поклав айфон. Не остання модель. Той же годинник. Навіть костюм схожий на ті, що я пам’ятаю с кращих наших часів.

Тепер ти почав розповідати про свої дві невдалі спроби побудувати стосунки. Потім про третю – вдалу. Але обручки я не помітила. Мабуть, і не хотіла.

Ти раптово запитав: «А я тебе як?». При цьому такий погляд схвильований.

«Якось» - байдуже відповіла я. Нервово взяла в руки олівець і почала водити лінії на серветці. «Я вирішила для себе, що це марно. Після тебе все марно. І я нічого не хочу і не можу» - на одну з ліній завернула у бік. - «Тому вирішила зайняти себе чимось іншим»

«Шкода» - все зміг ти сказати.

«Ні. Не шкода. Абсолютно» - вимовила я, і при цьому сама собі не вірячи.

Ми б ще сиділи так, як ідіоти. Говорити немає про що. Але тобі подзвонили. Думаю, що ВОНА. Принаймі, судячи з твого погляду.

«Вона – хороша людина?» - запитала я, коли принесли рахунок. Ти кивнув. Ніяких зайвих подробиць. Мені ж краще. Зайві деталі мене б просто вбили б.

Ми попрощались. Дуже швидко. Наче просто старі знайомі. Між якими нічого ніколи не було і бути не могло.

Я сіла на лавку біля торгівельного центру і думала, як я вдячна. Навіщо мені знати, як ви ходите на побачення, якими подарунками ви обмінюєтесь, які вона любити квіти, як ви підписані одне в одного в телефонах. Воно мені не потрібно. Головне, щоб було добре тобі. А в мене все путьом. Планую нову подорож.

Будь-які співпадіння випадкові.